Я вийшов зростом і лицем -
Батькам спасибі за все це,
З людьми в ладу, не підганяв, не зачіпав.
Спини не гнув, прямим ходив,
І в ус не дув, і жив як жив,
І голові руками я допомагав.

 
 
 
 
 
 

Блукав, та повернувся в дім,
З роками, але не старим.
Висять роки, які не кинуть, не віддать.
Та до начальника припав,
який красиво вербував:
І за Урал машини став переганять.

Дорога, а в дорозі МАЗ,
який по вуха якось вгряз,
В кабіні темінь, ще й напарник замовчав.
Хоч би кричав - аж зло бере
Назад п’ятсот, п’ятсот вперед,
А він зубами «танець з шаблями» заграв.

Обидва знали про маршрут,
що МАЗ на будівництві ждуть.
А наша справа: сів, поїхав - ніч, північ.
Ну, треба ж так під Новий рік:
назад й вперед п’ятсот отих,
Сигналимо дарма ми, певна річ.

Глуши мотор, як хочеш жить.
Нехай цей МАЗ вогнем горить.
Мовляв, пробач - нема тут більш чого чекать
Ну, бачиш сам: кругом п’ятсот,
не допоможе нам народ,
Засипле так, що нас не зможуть відкопать.

Відповідаю: «Не канюч!»
А він за гайковий за ключ,
І вовком дивиться, він взагалі нервовий.
А що йому: кругом п’ятсот,
Й хто виживе, піде в народ,
І доведе що це все сталоось випадково.

Був мені більше, ніж рідня:
кормив з долоні серед дня.
Тут в очі дивиться - і холодок по спині.
Я зрозумів, кругом п’ятсот
і цей ось прикрий епізод
Довів, що ми не друзі з ним о цій годині.

І він пішов кудись убік.
Я відпустив, а сам приліг.
Мені наснився сон про всі перипетії.
Що ніби знов кругом п’ятсот,
Шукаю виходу і згод -
Але нема його: лиш вітер в полі виє.

Кінець простий: прийшов тягач,
і там був лікар, й наглядач.
і МАЗ потрапив в місце, де його чекають.
І він прийшов, трясеться весь,
А знову нам в далекий рейс.
Його візьму, оскільки зла не пам’ятаю.