Висить каменем жура, в омут біди тягнуть, -
Тож від чого так болюче кожне слово ранить?
Просто поруч десь отут табором цигани,
Душу розпинають вечорами.

Наче струни, бринять тополя.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.
І звенить, мов гітара, земля.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.

В річці потоплю журу, ніч одну, да вкраду, -
Там в степу костер горить, полум’ям всіх манить.
Душу і сорочку - ех! - розшматую в клаптя,
Лиш допоможіть мені, цигани!

Все сьогодні проп’ю до рубля.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.
Хай співає циганське маля.
Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.

Все, що й досі спить в мені - струни знов розбудять,
Що минулим поросло, хай квітами розквітне!
Добрі люди все простять, а злі нехай осудять.
У циган я буду жить безбідно!

Не обніме за шию петля!
Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.
Лийся, пісне, мов дощ, на поля!
Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.