В королівстві, де гаразди лиш всякі,
Де ні війн, ні катаклізмів, ні бур,
Став паскудить дикий звір, лобуряка:
Чи то буйвол, чи бізон, чи ж бо тур.

Короля звіряче шлунок замучив,
Як бухикав, то здригались шибки.
А тим часом те звірило кусюче
Тих покрало, тих товкло залюбки.

і тоді король віддав три накази:
«Волоцюгу відловить й розіп’ять,
А, хто зважиться та зробить, - одразу ж
Мою доню у жінки може взять!»

А в державі, що у розпачі гнила,
Як зайдеш, то чемчикуй навкісець,
В відчайдушній жив тузі здоровило -
Колись кращий королівський стрілець.

На підлозі, розвалившись на шкірах,
Пили й їли люди вдень і вночі,
Та задули водночас трубадури,
Й під арешт схопили хлопця з печі.

І король йому бухикнув: «Не буду
Про мораль тобі нічого казать,
Якщо боки ти намнеш чуду-юді,
Дам дочку, і стану "зять" називать.»

А у відповідь: «Чи то нагорода?
Краще б дали ви портвейну баняк.
Не для мене царська вся насолода,
А потвору я здолаю й за так!»

Та король: «Візьмеш її, яка мова!
А то швидко та надовго - в тюрму.»
А стрілець йому: «У разі відмови
Від вина, дочку я все ж не візьму!»

Сперечалися вони, аж допоки
Не поїв усе жіноцтво й курей,
Й до палацу зробив перші кроки
Отой самий звіруган - Бармалей.

Що тут зробиш, якщо стільки спиртного?!
Вбив звірюгу та утік навпростець.
Так принцесі з королем вправив роги
Їх найкращий баламутний стрілець.