Там, де вчора я був - не знайду. Так отож!
Пам’ятаю кімнату з шпалерами,
Дійсно - Клавка була, і сусідка також, -
Обидвох цілував там майстерно я.

Вранці швидко я встав -
Почали всі казать,
Що хазяйку сварив,
Всіх хотів залякать,

Наче, голим скакав,
Як пісні я кричав,
Батька дуже хвалив,
Буцім, він - генерал!

Як сорочку порвав, себе в груди гатив,
Називав всіх хитрючими мордами,
Дихать гостям не дав, їх морально чавив,
Діставав всіх блатними аккордами.

Раптом пити скінчив -
Бо втомився, на жаль -
Об підлогу побив
Благородний кришталь,

Лив на стіни вино,
А кофейний сервіз
Я, відкривши вікно,
Взяв та й викинув вниз.

І ніхто не зумів навіть й слова сказать.
Але потім потроху отямились, -
Навалились гуртом, руки стали в’язать,
Під кінець вже усі позабавились.

Хтось плював у лице,
Хтось горілку лив в рот,
А якийсь танцівник
Бив в живіт, ідіот.

А вдова молода,
Та, що вірність блюде, -
Саморуч, от то да -
Пожаліла мене.

Був на кухні блідий я з розбитим лицем,
Робив вигляд, що йду на примирення,
«Розвяжіть, - прокричав, - і забудемо все!»
Розв’язали, й виделки затирили.

А що тут почалось -
Не опишеш в словах -
Звідки стільки взялось
В мене сили в руках! -

Мов поранений звір,
Під кінець учудив:
Скинув вікна у двір,
Ще й балкон завалив!

Там де вчора я був - не знайду. Хоч ти плач!
Пам’ятаю кімнату з шпалерами,
І лишилось лице, що побили, як м’яч.
Ну, куди тепер з ним? Я не впетраю!

...Якщо правда це все -
На третину хоча б -
Йду на дно камінцем,
Затону, мов корабль!

Добре те, що вдова
Все змогла пережить,
Пажаліла мене -
Й стали ми разом жить.