Вздовж обриву, по-над прірвою, по самому по краю,
Я коней своїх нагайкою шмагаю, поганяю.
Щось повітря мені мало, вітер п’ю, туман ковтаю,
Чую в захваті убивчому: вже конаю, пропадаю.

Повільніше трохи, коні, повільніш, прошу,
На тугий вам батіг не зважать.
Вередливі в мене коні, та й вибагливії,
Доживу, як це знать? Хоч куплет доспівать.

Я коней напою, пісню дам вам свою,
Хоча б трохи, молю, постою на краю.

Загину я, немов пір’їнка, буревій змете з долоні,
І в санях мене галопом понесуть по снігу вранці.
Ви на крок свій неквапливий перейдіть скоріше, коні,
Хоч би трошхи, та продовжіть шлях в домівку, у останню.

Повільніше трохи, коні, повільніш, прошу,
Батогом вас не можна зламать.
Вередливі в мене коні, та й вибагливії,
Доживу, як це знать? Хоч куплет доспівать.

Я коней напою, пісню дам вам свою,
Хоча б трохи, молю, постою на краю.

Не спізнився я до Бога, без запізнення звичайно ж,
Що ж там ангели співають дуже злими голосами.
Навіть цей один дзвіночок весь зайшовся від ридання.
Я кричу ж бо знову коням: «Не несіть так швидко, сани».

Повільніше трохи, коні, повільніш, прошу,
Вас благаю з доріг не звертать.
Вередливі в мене коні, та й вибагливії,
Доживу, як це знать? Хоч куплет доспівать.

Я коней напою, пісню дам вам свою,
Хоча б трохи, молю, постою на краю.