В заповідних та дрімучих
страшних Муромських лісах
Бродить нечисть і гадючить,
в подорожніх сіє страх.

Виттям виють наче ті
упокійники,
Якщо є там солов’ї -
то розбійники.
Боязко, жуть!

В зачарованих болотах
скрізь потвори там живуть, -
В них до гикавки лоскота,
ще й на дно, знай, заберуть.

Будь ти піший, будь ти кінний -
то загарбають,
А вже ліші - так по лісі
і шаркають.
Боязко, жах!

Як мужик, купець чи воїн
потрапляв в дрімучий ліс,
Будь з чого: хто з перепою,
а хто здуру в гущу ліз.

У халепу потрапляли,
чи з причиною, -
Тільки більше не гуляли -
наче згинули.
Боязко, жах!

Із заморського із лісу,
там, де пекло, справжній ад,
Де настільки злючі біси -
що себе ледь не з’їдять, -

Щоб творить суцільнеє
зло разом,
Поділиться приїхали
досвідом.
Боязко, жах!

Соловей-розбійник знову
влаштував їм буйний пир,
Змій між них був триголовий
і слуга його - Вампір.

Пили зілля в черепах,
їли бульники,
Танцювали на гробах,
богохульники!
Боязко, жах!

Змій Горинич взмив на древо,
ну розгойдувать його:
«Подавай, Розбійник, дівок, -
хай покажуть дечого!

Хай нам ліші ті зтанцюють,
та й з піснею!
А не те я, вашу матір,
вас всіх згною!»
Боязко, жах!

Заревли всі, як ведміді:
«Натерпілись - стільки літ!
Відьми ми, чи вже не відьми,
патріотки? Розкажіть!

Залив більма, бач ти, кліщ, -
отоварився!
Зазіхнув ще на жінок,
глянь, й позарився!..»
Боязко, жах!

Соловей-розбійник також
був не тільки в тім’я бит, -
Він гигикнув, свиснув, гукнув:
«Ти, заморський паразит!

Забирайся ти, без бою
провалюй вже,
І Вампіра прихопи, хай
подалі йде!»
Боязко, жах!

Сиві люди пам’ятають,
справа як тоді була -
Билася нечисть грудьми в груди,
так себе й у гроб звела, -

Припинилося навік
неподобство так -
Ходять люди в ліс
безбоязно погулять,
Потвор тих не чуть!