Винищувач «ЯК» я, й двигун мій дзвенить,
Стихія моя - синє небо, -
А той, що в кабіні моїй сидить,
Винищувачем бачить лиш себе.

Знов «Юнкерса» збив я - і ось він горить,
Зникаючи у вогні, -
А той, що в кабіні моїй сидить,
Набрид аж до смерті мені!

Прострілений був я - все тіло болить,
Механік мене заштопав,
А той, що в кабіні моїй сидить,
Примушує знову в штопор!

Знов бомбардувальник смертельні жнива
Знімає з аеродрому -
А чується всім, що стабілізатор співа:
«Мир вашому дому!»

Іззаду заходить мені «Мессершмітт», -
Піду - я знесиливсь від ран!
Та той, в кабіні моїй сидить,
Готується йти на таран!

Сказивсь?! Упаду, бо не можу я так,
Й довкола таке все крихке, -
Долаючи швидкість й усяке «не так»,
Виходжу я із піке!

А ззаду... А, щоб висоти я не знав!..
Десь зник, згинув мною ведомий:
Гойднувсь, задимився - і теж заспівав:
«Мир вашому дому!»

Терпіння того, що в мені, - нелегке,
Бо став він самотім в імлі,
Мене ввів в оману він, так, як в піке -
Із мертвої зовсім петлі!

На себе він рве - і удвічі вага,
Отож бо вже й льотчик-ас!..
Прислужуюсь знову, неначе слуга,
Та це все - в останній вже раз!

Не бути покірним йому присягнусь, -
Вже краще повзти по землі...
Мабуть, він не чує, що біситься пульс:
Бензин - моя кров - на нулі!

В терпінні машини трапляється зрив,
Закінчується час його -
І той, що в кабіні моїй сидів,
Ударився лобом об скло.

Убитий! Нарешті і небо легке,
І випив свободи я смак...
Та що це таке?! Знову я у піке,
І вийти не можу ніяк!

Шкода, що так мало я сам політав, -
Хай буде вам щастя у всьому!
І я наостанок вам всім проспівав:
«Мир вашому дому!»