Здрастуй, «Юність»! Це ж бо - я,
Ганна Чепурниця,
Я - однолітка твоя,
Сільська молодиця.

Матінка мене довбе,
Боячись онуків:
«Рано ще, зганьбиш себе,
Як не будеш слухать!»

Мати в мене інвалід,
Бо дістала травму
Ходить вона так, як слід,
В церкву православну.

Також ходить по хорам,
Гавкати вже стала.
Та в науки святий храм
Краще б забігала.

«Юність», прошу, це - не сміх,
Ти читай цю драму!
Наш ветлікар, звісно ж, міг
виходити маму.

Батька гне радикуліт
Вже горизонтально.
Він - воєнний інвалід,
Так що - все нормально.

Дід мій в захваті від вас,
й висловив пошану:
«Мабуть, все від Бога в нас
Та телеекрану».

Знов гадаєш ти зеле:
«Хто це спозаранку,
знов листа до мене шле?
Звісно ж - хуліганка!»

Ні, я вперше, без облуд, -
про свого вам Мітю.
Сльози ллються, - буде бруд
Далі з цеї миті.
 

Я жива, то й сльози ллю,
Вам таке не диво,
Я ж надію голублю:
Дійде лист до вас в Москву,
Буде все красиво.

Не лишай мене одну,
відгукнися, «Юність»!
Ну, куди тепер я, ну?
Що робити, не збагну?
Хоч давися в клуні!..

Ні, я краще - від і до,
Тобто - факт за фактом.
Тут гадюче, бач, гніздо
скублилося раптом.

Захисти від дурнів злих,
Розкажи відверто
Про адептів двох твоїх,
бо інакше - смерть їм!

Мітя, як сказати? - він -
Той, з яким я, с...
То й пішла з ним на зажин, -
З оцим комбайнером.

Жар від Міті аж летів,
Що здалеку видно!
Він розжарився, пихтів,
Правда, він не так хотів,
Я в усьому винна.

Це було попід шосе,
де зім’яли драба...
«Юність», ти збагнеш усе,
Як і я, ти ж баба!

Висновок лише один -
Так усе б і сталось,
Я - брюнетка, він - блондин,
Я одна, і він один,
Я ж бо з ним навчалась.

Звісно ж, це ми з ним дарма!
Але кров вирує...
Вмить, як три богатиря -
Три хлоп’яги крадькома,
Миколай керує.

Ледь прикрили наготу
від конфузу трохи,
а вони кричать: «Ату!» -
та глузують, лохи.

Глум - забава для хлоп’яг,
в них натура груба!
А найліпша із розваг -
коли це - без шлюбу...

Мітя битися поліз,
Голий рвав тусовку.
А десь, наче з-за куліс,
Коля зве мене у ліс, -
Наче прошмандовку.

Потім ірод заховав
В Міті одежину,
Друзів двох іще наслав,
Потім сотням змалював
Бісову картину...

Це - кохання, чи ж бо, ні?
Передай три слова!
(Розтлумач скоріш мені,
Заживе ж бо знову...)

Здогадайся просто так,
Чи скоріш хоча би,
Я - про нижче живота
Мову повела отак.
Ми ж обидві баби!

Вже боюсь, не втямиш все ж,
Хоч - простіше брукви:
Як краєчок відігнеш,
Там ти, звісно, їх знайдеш -
Три веселі букви.