Я не люблю фатальність свого кроку,
Не стомлююся жити, перш за все.
Не можу полюбити пори року,
Як не співаю радісних пісень.

Я не люблю холодного цинізму,
В захопленість не вірю, що й казать.
Коли чужий мені за спину лізе
Для того, щоб листи мої читать.

Я не люблю, коли наполовину,
Коли розмові заважає гул.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.

Ненавиджу я байки незмістовні,
Вагання зайве, захвата імлу.
Або коли, наприклад, проти вовни,
Або коли залізом - та й по склу.

Я не люблю упевненості мули,
Хай краще буду їхати без гальм.
Жалкую тим, що слово «честь» забули,
І що доноси не огидні нам.

Як бачу переламані я крила -
Нема жалю в мені. То й неспроста:
Я не люблю насильників й безсилля,
Жалкую за розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли лякаюсь,
Так прикро, що невинних знову б’ють.
Чужих я в душу не пустить стараюсь,
Бо я ненавиджу, як в душу наплюють.

Я не люблю арени та манежі,
На них мільйон зміняють по рублю.
Нехай ми змін чекаємо безмежних,
Та їх ніколи я не полюблю!