Я колись-то помру - ми колись-то усі помираєм, -
Як же ж так підгадать, щоб не сам - щоб у спину ножем:
Вбитих люди щадять, їх відспівують, їм шлях до раю, -
Не скажу про живих, а покійників ми бережем.

У багнюку лицем, краще впасти на бік акуратно,
Й понесеться душа на украдених шкапах в галоп.
Я рожевих із білим в садах наберу райських яблук,
Але їх сторожують й стріляють точнісiнько в лоб.

Прискакали - дивлюсь - і я бачу не райське чогось там,
Мертвородний пустир та іще там ніщо, - бєспрєдєл...
Із нічого ростуть у безодню відлиті ворота,
Величезний етап - тисяч п’ять - на колінах людей.

Як заржав корінний! Заспокоїв його «ніжним» словом,
Реп’яхи із мочал я ледь видер - й новi там знайшов.
Сивий дід повозився з засувом... Посмикав, та й знову -
І хрипів, і базікав. Не зміг відчинить та й пішов.

А намучений люд не сказав ні одненького слова,
Лиш навпочіпки враз із закляклих колін пересів.
Тут «малина», братва! Зустрічають малиновим дзвоном,
Повернулось на коло. Й розіп’ятий над колом висів.

І апостол-дiдок - вартi щось говорив-комісарив -
Він покликав когось, і затіяли знов відчинять ...
Хтось іржавим болтом, піднатужившись, в рельсу ударив -
І як кинулись всі в прегарну оту благодать!

Я ж впізнав того діда по щоках його геть запалих,
То Петро був Святий... Ах, який же я все ж остолоп...
Поряд з нами кущі, там де повно морожених яблук,
Але їх сторожують... й вбивають, поціливши в лоб...

Всім нам блага давай, чи багато просив тоді благ я?
Лиш, щоб друзі були, й також жінка була поруч щоб...
Я рожевих із білим в садах наберу райських яблук,
Але їх сторожують й стріляють точнiсiнько в лоб.

У закляклих руках свічки плавились, як в канделябрах,
А тим часом я знову пустив всiх конячок в галоп.
Я набрав, натрусив цих казкових безбубкових яблук -
І ось саме за це був застрелений прямо я в лоб.

Все на коло зiйшлось, ангел вистрілив в лоб, як навчали..
Невже їм всiм шкода, що набрати льодянок зумiв?!
Постріл, й як я зрадів! - поскачу, щоб мене зустрiчали, -
Он і яблук везу, їх за пазуху склав та й зігрів.

І погнав я коней геть від місць оцих згубних та ядних,
Коні - голови вгору, та й я закусив вудила.
З батогом вздовж обриву, над прірвою, з торбою яблук
Лиш для тебе! Бо ти навіть з Раю чекати могла!