Лукомор’я вже нема,
Замість сяйва - крадькома
Підкрадалася пітьма
Недарма:

Здоровенні парубки
Спромоглися залюбки
Попиляти ті дубки
На шматки.

Добре жити у хатках,
Що на курячих ногах;
Та з’явився, всім на страх,
Вертопрах.

Ратний подвиг учинив:
Бабку-відьму підпоїв,
Хату бабину спалив,
Й сало з’їв!

Ти спинись, спинись, туга,
в груди не чави,
Буде казочка довга,
це ти уяви!

Ходить кіт тут взад-вперед
Поміж дубів посеред,
Анекдоти мочить нам оцей
«Архімед».

Дуже вчений сучий син,
Здав ціпок він свій в «Торгсин»,
І зганяв вже в магазин
На почин.

Якось раз за божий дар
Він отримав гонорар,
В Лукомор’ї перегар
На гектар.

Та спіткав кота удар,
Й щоб уникнуть Божих кар,
Він диктує про татар
Мемуар.

Ти спинись, спинись, туга,
в груди не чави,
Буде казочка довга,
це ти уяви!

Тридцять три богатирі
Ухвалили на зорі,
Що не будуть у царя
при дворі!

Кожен клаптик взяв землі,
Курок взяв, завів кролів,
І без жодних зайвих слів
Там сидів.

Обідрав зелений дуб,
Дядько їх забацав зруб,
Почерствів умить
Дерев душогуб.

Матюкався цілий день
Їхній дядько - лисий пень,
Дачу мав десь під Москвою
Той олень.

Ти спинись, спинись, туга,
в груди не чави,
Буде казочка довга,
це ти уяви!

Хто Русалкою була,
Цноту мало берегла.
Й народити спромоглась,
Хоч мала.

Тридцять три чоловіки
Знать не знають, хто такий.
Хай же буде той малий
Усім свій.

А один старий сатрап,
Той, якого квап - не квап,
Та приперся - чап-чалап,
хтивий цап!

Й каже їй: «В питанні цім,
Завезу у Крим з малим!» -
І пішла вона із ним
на інтим...

Ти спинись, спинись, туга,
в груди не чави,
Буде казочка довга,
це ти уяви!

Бородатий Чорномор -
Учиняє секс-терор:
Вкрав Людмилу за бугор
Той мажор.

Показав оцей шахрай
Здібність льотну, зазвичай...
І подався світ за очі,
Аж за край.

А ковровий наш літак
Вже в музеї, і одтак,
Подивитися всі пруть
Надурняк.

Тобто той старий козел
Вільно льота, як орел,
Ой не можу, бо життя
знов не «велл»!

Ти спинись, спинись, туга,
в груди не чави,
Буде казочка довга,
це ти уяви!

Сил немає вже терпіть,
Ліший став дружину бить.
Та ж падлюка голосить,
Не мовчить.

- Дай рубля, не то приб’ю,
Зарплатню ж віддав свою,
І ось так, як недолугий,
Тут кую.

- Чи ж бо ягід не носив? -
Ліший знову голосив,
І кори з останніх сил -
Надцять кіл.

Ти мене, як те теля,
Надурила, наче тля.
Хочу я до генделя,
Ах ти ж мля!

Ти спинись, спинись, туга,
в груди не чави,
Буде казочка довга,
це ти уяви!

А диковинних звірюк
Вже нема: хоч стук, хоч грюк,
Понаїхало до нас
стіль падлюк,

Так що, то все сінема,
Лукомор’я вже нема.
А поет те написав
Нам дарма!

Ти спинись, спинись, туга,
запросто отак,
Якщо це все приказка,
то і справа - швах!