Мости згоріли, глибше стали броди,
І тісно - лише бачим черепа,
І перекрито виходи і входи,
І шлях один - де натовп наступа.

По парам коні йдуть по цугу кволо,
Довівши, що оцей наш світ - вампир,
І натовп йде по замкнутому колу -
По велетенському, й не той орієнтир.

Під дощ потрапила і розтіклась палітра,
Вриваються галопи в полонез,
Немає запахів, ні кольорів, ні ритмів,
І у повітрі кисень щез.

Чиєсь безумство, або ж їх натхнення
Цей колообіг не розтрощить вщент.
Але чи це - одвічне повсякдення,
Той самий нескінченний шлях вперед?