Я сам з Ростова, взагалі, я - знайда -
Я міг би буть з яких завгодно місць,
Якщо, мій Бог, не видасть, Чорт - не знайде,
Тоді моя Свиня мене не з’їсть.

Живу я всюди - зараз он у Тулі.
Живу і не рахую ані втрат, ні баришів.
З дитинства пам’ятаю дім дитячий свій в аулі
В республіці чечено-інгушів.

Вони дитячих душ нам не згубили,
Ділили з нами їжу і журбу.
Життя летіло, як в автомобілі
І вилітало з вихлопом в трубу.

Я сам не знав, яким я жить збираюсь,
Любив гостей і друзів, анашу.
Тепер будь-що за ніж я свій хапаюсь,
Який, на щастя, зараз не ношу.

Як збитий кущ, за вітром я волікся,
Кормився при дорозі, бачив зло, але й добро.
Засвоїв добре почуття я ліктя,
Який мені шпиняли під ребро.

Бував я там, де на всі руки вмілі -
Всі ті, з ким різав навпіл я журбу.
Життя летіло, як в автомобілі
І вилітало з вихлопом в трубу.

Нас гартували, клімат де морозний -
Нема відмови у ні в чому там,
Так що чеченці, залишивши Грозний,
Намились з Кавказу в Казахстан.

А там Сибір - то нова епопея:
Народів скупчення й нестрижених бичів, -
Де місце є для зеків, для євреїв
І недобитих різних басмачів.

В Анадирі що треба ми намили,
Нам там ломи ламали на горбу.
Життя летіло, як в автомобілі
І вилітало з вихлопом в трубу.

Ми пили все, і, звісно ж, політуру:
І лак, і клей, - все, що, хоч як горить.
Ми спиртом обдурили кулю-дуру -
То зможем і розумних обдурить!

П’ю горілку під горіхи для потіхи,
Коньяк - під плов з узбеками (по-їхньому - пилав),
В Норильську, у гарячому цеху ми лихо
Пили сталевий вогняний розплав.

Ми діри в яснах золотом забили,
Зостарюся - вийму, грошей нашкрябу.
Життя летіло, як в автомобілі
І вилітало з вихлопом в трубу.

Які пісні співали ми в аулі!
По скелях - голяка!.. Аж в серці щем.
Поки мене з дороги не завернуло,
Писався я чечено-інгушем.

Одним дісталася ножова забава,
У других - справи другі, ну а третім - теж своє...
Сибір, Сибір - ти для бичів держава,
Де є де жити, й де померти є.

Я був курчавий, але кудрі відлетіли -
Сім п’ядей в лобі, не «гоню пургу».
Життя летіло, як в автомобілі
І вилітало з вихлопом в трубу.

Спогади лиш тільки потривожу -
Завжди одне: «Рятуйте! Караул!..»
Ось б’ють чеченців німці із Поволжжя,
А місце битви - місто Барнаул.

Коли дійшло уже до самосуду,
Горою встав за горців, горло стиснувши чиєсь.
Одні й другі, то були прийдешні люди,
Та воювали, наче у себе.

А тих, хто нас на подвиги підбили,
Давно лежать і корчаться в гробу, -
Їх всіх звезли туди в автомобілі,
Й найголовніший вилетів в трубу.