Не введе в оману дівка,
Для усіх одна є мітка,
Бо усіх рівняю під одну.
Хай у лобі є сім п’ядей,
Я при повному параді,
Як побачу бабу, - поверну.

Був й раніш я хлипким дуже,
І до них я був байдужим,
З однією, правда, рік прожив.
Та тепер мені плювати,
що татусь її багатий,
в органах у внутрішніх служив.

Не ведусь я на мамзелю,
Й, щоб лягти в одну постєлю,
Треба довго отаку знайти.
Як майстерно не вмовляє,
Хай у крайньому случаї,
Та не зможе в ліжко затягти!

То чому з таким от тиском
Їх не підпускаю близько,
Вивчив же: бабів, жінок, дівчат.
Бо не менше, як пів віку
Баб вивчав, а не базікав.
...І тепер мені вісімдесят.