В мене доля така - до межи, до хреста
Гризтись до хрипоти (потiм знов німота).
Переконувать доки нутро виверта,
Що - це зовсім не те, що не той і не та!
Що - в лабазах брехня про помилки Христа,
Що - допоки ще в грунт не втулилась плита, -
 
 
Пiд татарським ярмом жив Іван Калита:
І що був не один, хто один проти ста.
 
 
Хай не враз, спершу хай не збагну ні чорта, -
Повторю, хай злий блазень в менi вироста, -
Що не вартий предмет, та ще й тема не та, -
Суєта всіх суєт - все одно суєта.

Тільки чашу допить - не дано на бігу,
Навіть як все налить - не вгамуєш жагу;
Чи в нахабную пику наллять ворогу -
Не ламаюсь, брехати не маю снагу!
На слизькому я колi тримаю вагу,
Хоча й слизько, не гнусь, лиш згинаюсь в дугу!
Чашу краще розбить, зробить справу благу?!
Та не можу, терплю - звився в нитку тугу.
Передам - і не треба вже коло товкти:
У пекельнiй пiтьмi, де слiпi я i ти, -
Другу чашу вiддати, ганебно втекти!
Та дiзнатьсь не зможу, чи змiг випити.
Ось я з кола зійшов, ось на лузi пасуcь,
Про невипиту чашу базiкать боюсь -
Не признаюсь нікому й не видам комусь, -
А скажу - на поталу затопчуть чиюсь.

До блювоти я, хлопці, за вас клопочусь!
Може, хтось, десь, колись свічку справить якусь
За оголений нерв мiй, за те, що кричу,
За веселу манеру, де жарти точу...
Та й, якщо золоту будуть зичить парчу,
Чи то чорну хворобу нашлють досхочу, -
На слабкому я нерві тодi не звучу -
Я вже свій підтягну, пiдновлю, пiдгвінчу!
Краще я загуляю, запью, засторчу,
Що вночі накрапаю, - в чаду розтопчу,
Краще голову пісні своїй відкручу, -
Чим пилюкою ковзать й вихлять досхочу!