Любий, нам розкажи, Що на серцi лежить, Розкажи - де ти був, де гуляв? Може, втратив, що мав, Все програв, заблукав? Може, ангел твiй не врятував? Чи знесилений впав, Може, пізно стріляв? Або сплутав тодi ти, де верх, а де низ? В рай хотів? Верх - це так. Ах, людина-дивак! Що поробиш тепер? Посміхнись! Скільки славних людей всмерть загнали коней, Рвуться в світ, де без злоби й облуд хочуть жить! Тож, невже й ти, дивак, налаго́дивсь туди? Що з тобою, мiй друже, - скажи! Може буть, любий мiй, Долю стрiти мерщiй Ти хотiв, ти благав: «Озирнись!» Озирнулась вона - І стара, і страшна, - Ти на неї наплюй й посміхнись! А біду, чорт візьми, Ти запий, задими - Й ще раз спробуй, сідай на коня! Хоч в цю мить не марудь, Ти її геть забудь, - А мене обнiми серед дня! Скільки славних людей всмерть загнали коней, Рвуться в світ, де без злоби й облуд хочуть жить! Тож, невже й ти, дивак, налаго́дивсь туди? Що з тобою, мiй друже, - скажи! Притомився - приляж, То бурлацький свiт наш. Цілий вік наче в тебе ще є. Як вкоротиться вік - Там, в землі, чоловiк Потісниться - ось, мiсце твоє! Відпочинь, не бiжи! Скинь всю тяжкість з душі, За удачею краще iти без речей! Все багатство душі Нині варто гроші - Менше з рiчки грязюки, єй-єй! Скільки славних людей всмерть загнали коней, Поспiшають туди, де завжди супокiй! Якщо якось вже так, там ти будеш, дивак, Ти мене не забудь, друже мiй!
© Володимир Туленко. Переклад, 2020