Любий, нам розкажи,
Що на серцi лежить,
Розкажи - де ти був, де гуляв?
Може, втратив, що мав,
Все програв, заблукав?
Може, ангел твiй не врятував?

Чи знесилений впав,
Може, пізно стріляв?
Або сплутав тодi ти, де верх, а де низ?
В рай хотів? Верх - це так.
Ах, людина-дивак!
Що поробиш тепер? Посміхнись!

Скільки славних людей
всмерть загнали коней,
Рвуться в світ, де без злоби й облуд хочуть жить!
Тож, невже й ти, дивак,
налагодивсь туди?
Що з тобою, мiй друже, - скажи!

Може буть, любий мiй,
Долю стрiти мерщiй
Ти хотiв, ти благав: «Озирнись!»
Озирнулась вона -
І стара, і страшна, -
Ти на неї наплюй й посміхнись!

А біду, чорт візьми,
Ти запий, задими -
Й ще раз спробуй, сідай на коня!
Хоч в цю мить не марудь,
Ти її геть забудь, -
А мене обнiми серед дня!

Скільки славних людей
всмерть загнали коней,
Рвуться в світ, де без злоби й облуд хочуть жить!
Тож, невже й ти, дивак,
налагодивсь туди?
Що з тобою, мiй друже, - скажи!

Притомився - приляж,
То бурлацький свiт наш.
Цілий вік наче в тебе ще є.
Як вкоротиться вік -
Там, в землі, чоловiк
Потісниться - ось, мiсце твоє!

Відпочинь, не бiжи!
Скинь всю тяжкість з душі,
За удачею краще iти без речей!
Все багатство душі
Нині варто гроші -
Менше з рiчки грязюки, єй-єй!

Скільки славних людей
всмерть загнали коней,
Поспiшають туди, де завжди супокiй!
Якщо якось вже так,
там ти будеш, дивак,
Ти мене не забудь, друже мiй!