Не ділили ми тебе й не милували,
А що любили - так позаду все у нас.
Я ношу в душі твій світлий образ, Валю,
Льоша ж виколов твій образ у той час.

Я в той день, коли прощались на вокзалі,
До труни не забувати обіцяв, -
І сказав: - Я не забуду тебе, Валя.
- Я, тим паче, - Льоша голосно додав.

А тепер дивись, кому з обох нас гірше,
Й кому важче - спробуй, Валю, розбери:
Ти на грудях в нього виколота лише,
В мене - сколота душа, що біс бери.

І коли мені вже нудно та морочно, -
Хай образа тебе, Валю, обійде, -
Я прошу, щоб Льоша розстебнув сорочку,
І дивлюсь, дивлюсь, лиш тільки на тебе.

Та недавно мій товариш, друг хороший,
Він біду мою мистецтвом поборов, -
Він скопіював тебе з грудей у ;;Льоші
І на груди мої тебе наколов.

Знаю я, що очорняти друзів - скруха,
Але ти мені, повір, рідніше всього,
Знай, - моя, вірніше - твоя, татуха,
В сто раз краще й красивіше, ніж його.