Відчинені двері
Лічниць й жандармерій -
Натягнуті нитки дзижчать, -
Із Франції біси -
Великі гульвіси,
Бо вміють також покружлять.

Я десь, та точно - наслідив, -
Бо знаю ваду хижу:
Мене сьогодні біс водив
По місту, по Парижу,

Канючив: "Наверни стакан,
Послухай, брат, гітару!" -
Тож був в російських кабаках,
Де - угри та болгари.

Я рвався на природу, в ліс,
Хотів в траву і в воду, -
Але це був - французький біс:
Він не любив природу.

Якщо удвох втекли з тюрми, -
То ми - крутячі перці, -
П’яніли і тверезвіли ми
Завжди лише по черзі.

Товариш - геній всіх часів,
Скажений та гульвіса, -
Коли в свідомості був він -
Сідлав кривого біса.

Як тверезів, вставав під душ,
Бо так в нас повелося, -
От бісові російських душ
Й згубити не вдавалося.

А то, що мій друган створив, -
Від Бога, не від біcа, -
Помелений великим буть,
Крутого був замісу.

Його зі шляху не зіб’еш
Хоч прав його ти колом,
Був обгороджений без меж
Ворожим частоколом.

Сп’яніти в гульбищі уми
Вважали за первинне, -
Чого наговорили ми
І винним і невинним!

Порвалась нитка й понеслось, -
Рятуйте наші шкури!
Лікарні плакали по нас,
А також префектури.

Ми лізли бісу в кабалу,
З гранатами - під танки, -
Пролили кадку сліз малу,
А в них тьмяніли франки.

Цигани піснею про шаль
І скрипками качали -
Вливали в нас тугу-печаль, -
Й печаль по шию вклали.

Уже волога з вух лилась -
Дурня лилась все дужче, -
Та скрипки знову оцю мразь
Заштовхували в душі.

Вірменам в золоті й цяцьках
Ікра - як на банкетах,
Товариш в чорних постолах -
Стріляв із пістолету.

Набрякли жили, і в крові
Утворювались згустки, -
І біс, наш спільний візаві,
Хихикав по-французьки.

Все в цьому світі - суєта, -
Плювать на префектури!
Мій друг підписував щось там
І роздавав купюри.

Відчинені двері
Лічниць й жандармерій -
Натягнуті нитки дзижчать, -
Із Франції біси -
Великі гульвіси,
Бо вміють також покружлять.