Що є духу лечу, рву всі жили -
не міняються правила гри -
обложили мене, обложили,
гонять весело на номери

З-за ялинок лунають двостволки -
то стріляють мисливці звідтіль,
убиваючи вовка за вовком -
на снігу незахищену ціль.

Іде облава на вовків, іде облава
на сірих хижаків, дорослих і щенят.
Кричать загоничі, лютує зграя шавок,
кров на снігу й червоні прапорці понад.

Грають єгері гру цю нечесно,
й не здригнеться рушниця в руці:
б’ють упевнено громом небесним,
поки стримують нас прапорці.

Вовк не може йти проти традицій.
Я у серці з дитинства ношу,
як - вовчата - ми ссали вовчицю
й усмоктали - «Не йди за межу!»

Іде облава на вовків, іде облава
на сірих хижаків, дорослих і щенят.
Кричать загоничі, лютує зграя шавок,
кров на снігу й червоні прапорці понад.

Наші ноги швидкі, ікла - гострі,
та чому ж, ватажку, ти скажи,
ми мчимо безнадійно на постріл
й боїмось підійти до межі?

Вовк не може інакше, не в силі!
Мить - і спиниться біг моїх днів:
той, котрому мене присудили,
усміхнувся й рушницю навів.

Іде облава на вовків, іде облава
на сірих хижаків, дорослих і щенят.
Кричать загоничі, лютує зграя шавок,
кров на снігу й червоні прапорці понад.

Тої гри я порушив засади -
перескочив оті прапорці.
Тільки десь там далеко позаду
чув здивовані крики ловців...

Що є духу лечу, рву всі жили -
та змінилися правила ці:
обложили мене, обложили,
та ні з чим залишились ловці!

Іде облава на вовків, іде облава
на сірих хижаків, дорослих і щенят.
Кричать загоничі, лютує зграя шавок,
кров на снігу й червоні прапорці понад.