Жив я з мамою і татом
На Арбаті, вік би так!
Але зараз в медсанбаті,
Я на ліжку, весь в бинтах.

Що нам слава, що нам Клава -
Медсестра й білий світ!
Помер той сусід, що справа,
А ліворуч - іще ні.

І колись, неначе з чаду,
Той сусід, що зліва був,
Враз сказав: послухай, дядю,
Ти же ж ногу загубив!

Як же так, неправда, хлопці!
Він, напевно, жартував!
Ми відріжемо лиш пальці, -
Мені лікар так казав!

Ну а той весь час, що зліва,
Все сміявся, кепкував,
І вночі весь час він марив,
Та про ногу промовляв.

Що не встанеш, мовив, з ліжка,
До дружини не ходи
Подивився ти би, друже,
На себе зі сторони!

Якщо був я не каліка
І злізав із ліжка вниз,
Я б тому, весь час що зліва,
Прямо б глотку перегриз.

Все благав сестричку Клаву
Показати, ким я став.
Якби жив сусід, що справа,
Він би істину сказав!