Мої уподобання, мабуть, дивні,
Я екзотичний, кажучи злегка,
Я можу одночасно гризти склянки,
Читати й Шиллера без словника.

В мені два «я», два полюси планети,
Два різних чоловіка - вороги.
Якщо один бажає на балети,
То інший прагне в гральні же доми.

Я зайвого і в думках не дозволю,
Якщо живу від першого лиця.
Але так часто виривається на волю
То друге «я» в особі босяка.

Лякаюсь я, давлю в собі падлюку,
Ох, доля неспокійна ти моя!
Боюся помилки: що може статися,
Що тисну я не те, а друге «я».

Коли в душі я розкриваю гранки
На тих місцях, де доброзичливість сама,
Одразу в борг дають офіціантки
І жінки полюбляють задарма.

Однак летять до бісів ідеали.
І грубий я, нестерпний, навіть злий.
Але сиджу і тупо їм бокали,
Закидаючи Шиллера під стіл.

А суд йде. І зал весь дивиться у спину,
І прокурор, громадянин суддя.
Повірте мені, не я розбив вітрину, -
Диявольське моє те друге «я».

Прохаю вас: Ви строго не судите,
Лиш дайте термін, та не дайте строк,
Я прибуватиму в суди лише як свідок,
А до в’язниці не наближусь й на крок.

 
 
 
 

Я більше вже не битиму вітрини,
Товаришам обличчя. Так і запишіть.
Я об’єднаю ті дві половини
Моєї хворої, роздвоєної душі.

Я знищу! Поховаю! Та зарию!
Очищуся! Нічого не прикрию я.
Мені стороннє «я» моє, те друге.
Ні, це не моє - те друге «я».