Ну, чому все не так? Ніби, світ - як завжди:
Небо синє, хмарки чередою,
Той же ліс, і повітря, і плескіт води...
Тільки він не вернувся із бою.

Не збагну я тепер, була правда чия
В суперечках без сну і покою.
Зрозумів, що утратив навік його я,
коли він не вернувся із бою.

Він невлад замовкав і невміло співав,
і про інше казав із журбою.
Спать мені не давав, рано-вранці вставав,
вчора ж - не повернувся із бою.

Спорожніло усе, перейшло в негатив.
Усвідомлюю: нас було двое.
А тепер - наче вітер багаття згасив,
коли він не вернувся із бою.

Нині вирвавлась ніби з полону весна.
Помилково гукаю його я:
«Друже, дай закурить!» - та мовчить далина:
вчора він не вернувся із бою.

Наші мертві живих не залишать в біді,
а полеглі, як завжди, на чатах.
В лісі небо дзеркалиться, як у воді,
і дерева блакитні зачахли.

Ми ділили на двох негаразди сумні,
зігрівала землянка зимою...
Все - одному тепер. Та здається мені,
що це я не вернувся із бою.