В гарному одязі лагідна Правда ходила,
Причепурившись для вбогих, блаженних, калік, -
Груба Олжа щиру Правду до себе зманила:
Мов, залишайся у хаті моїй на нічліг.

Правда спокійно, довірливо й легко заснула,
Слинку зронила, всміхнулась, як ляля мала, -
Груба Олжа ковдру тихо на себе стягнула
І, задоволена, балухи в Правду вп’яла.

І піднялася, поскаливши зуби над нею:
Жінка як жінка, років їй нема й тридцяти.
Зовсім відсутня відмінність у Правди з Брехнею,
Тільки якщо їх обох донага роздягти.

Виплела спритно з коси стрічечки прехороші,
Одяг схопила, сап’янці й панчохи в запас,
Ще документи забрала, годинника й гроші, -
Сплюнула, брудно лайнулась і геть подалась.

Тільки уранці побачила Правда пропажу -
І здивуванню її не було уже меж:
Хтось, роздобувши чорнющу із комина сажу,
Вимазав Матінку-Правду, все інше - більш-менш.

Правда сміялась, як в неї каміння жбурляли:
«Все це Олжа! На Брехні он плахіття мої...»
Двоє блаженних калік протокола складали
І кобенили бридкими словами її.

Стервом її обзивали, здіймали на кпини,
Псами цькували і глину лили на чоло...
«Виселить, вислать за двадцять чотири години,
Щоби і духу її за версту не було!»

Той протокол завершила нахабна тирада
(Правді пришили чужі найбрудніші діла):
Бачте, мерзота усяка говорить: «Я - Правда!»
Ну а сама продалась, пропилась догола.

Правдонька чиста божилась, клялась і ридала,
Хвора блукала і мала потребу в грошах, -
Грязна Олжа чистокровного огиря вкрала
І поскакала на довгих, тоненьких ногах.

 
 
 
 

Іноді бачиш - за Правду воює добряга, -
Хоч у словах його правди - нікчемне зерня:
«Час промайне й щира Правда здобуде звитягу, -
Тільки коли вчинить так, як і явна Брехня!»

Часто, на трьох розділивши по краплі півлітра,
І не збагнеш, що тобі хтось нещастя бажа:
Впоїть, роздягне і вимаже в сажу - не витреш,
Глип - а штани твої носить підступна Олжа.
Глип - на годинник твій зирить підступна Олжа.
Глип - а конем твоїм править підступна Олжа.