Було так - я страждав і любив.
Було так - я про неї лиш снив.
Тайно бачив її уві сні -
Амазонку на білім коні.

І що мені скучних вся мудрість книг,
Коли її слідів губами міг торкаться!
Було що з вами, королево мрій моїх?
Що з вами сталося, моє примарне щастя?

Наші душі купались в весні,
Пливли голови наші в вині.
І печаль, з нею й біль - вдаль летить,
І здавалось - не буду тужить.

Ну а тепер - хоч саван їй готов, -
Сміюсь крізь сльози я і плачу без причини.
Їй вічним льодом й холодом скувало кров
Від страху жить і від передчуття кончини.

Зрозумів - більш пісень не співать,
Зрозумів - більше в снах не бувать.
Дні тягнулися з нею в брехні,
Міражі тільки з нею одні.

Палю в вогні святковий одяг мій,
Я струни рву, звільняючись з дурману, -
Не буть мені рабом оманливих надій,
Не поклонятись більше ідолам обману!