Так чистою була, як зимній сніг.
В грязь соболі! Іди по них - по праву...
Та лист її пекучий в руки ліг -
Я дізнаюсь про ту болючу правду...

Не знав я, що покора - тільки маска,
І маскарад закінчиться ураз.
Так, цього разу я зазнав фіаско -
Надіюся, це був останній раз.

Подумав я: скінчились дні мої.
У мої вени кров дурна пробилась:
Стиснув я лист, як голову змії, -
Крізь пальці зради трутина? сочилась.

Не знать мені страждання і агоній,
Зустрічний вітер сльози обітре,
І кривда не настигне мої коні,
Моїх слідів завія не затре.

Що ж, залишаю я позад навік
Під сірим небом, що немилим стало,
Дурман фіалок, наготу гвоздик
І сльози упереміш з снігом талим.

Москва сльозам не вірить і сльозинкам -
І не збираюсь більше я ридать.
Новим спішу назустріч поєдинкам
І, як завжди: мета - перемагать!