Роги сурмлять: мерщій, мерщій! -
І вже роїться свита.
Душа у ловчих без затій,
Із жил волових звита.

Ох і жорстока в людей гра -
Вбивать двох лебедів пора!
І стріли вверх пустились...
У лучників прицільний згляд,
А двоє білих лебедят
Сьогодні лиш зустрілись.

Вона жила під сонцем - там,
Де зір числа не знати,
Куди під силу лебедям
Стрімких висот злітати.

Полинь і два крила розкинь,
В густу тремтливу неба синь,
Ковзай по божих схилах -
У вишину, куди за мить
Лиш стогін зможе долетіть,
Та ангелам під силу.

Він зміг і там її схопить -
Щаслива мить єдина,
Але була яскрава мить
Їх пісня лебедина...

Крилатих ангелів сини,
На землю ринули вони -
І непоправне сталось:
Із-за кущів, як із-за стін
Стрільці вже стежили за тим,
Щоб щастя обірвалось.

Ось обтирають піт з чола
Ті, хто свого добився.
Мольба остання так збулась:
«Миттєвість, зупинися!»

Так влився поклик вічних днів
У їхній лебединий спів -
Щастя хвилини мчаться.
Вони упали разом вниз,
Та дух на небі залишивсь,
На сьомім небі щастя.