Мости згоріли, стали глибші броди,
І тіснота - лиш черепів лічба,
І перекриті виходи і входи,
І путь один - туди, куди юрба.

І коней парами, що йдуть спрокволу,
В тісноті світу, мовби напоказ,
Юрба іде по замкненому колу -
І в колі тім упав дороговказ.

Стікають фарби під дощем з палітри,
Вриваються галопи в полонез,
Ні запахів, ні барв, відтінків, ритмів,
І кисень із повітря зовсім щез.

І нічиє безумство чи бажанн
Крутіж оцей не в змозі зупинить.
Але чи це - те вічне просування,
Той путь, що без кінця вперед біжить?