Я не люблю фатального фіналу,
Бо від життя втомитися не встиг.
Я не люблю ріки життя проталин,
Коли пісні веселі - поміж криг.

Я не люблю холодного цинізму,
В дешевий захват я не вірю, і іще
Коли очей чужих колючу призму
В мої листи впинають і в плече.

Я не люблю, коли наполовину,
Коли розмова рветься на льоту,
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.

Пліток ненавиджу в овечій шкурі версій,
Шашелів сумніву і почесті голок.
Або коли весь час супроти шерсті,
Або коли під лезом плаче скло.

Я не люблю пихатості до крику,
Хай ліпше гальм відмова мовчазна,
Що слово «честь» пішло у невідь - прикро,
Коли до честі - наклепів стіна.

Коли на крила зламані дивлюся,
Нема жалю в душі, і неспроста,
Я від насилля і безсилля злюся,
Ось тільки жаль розп’ятого Христа.

Я не люблю в душі переполоху
І гіркоти, коли невинних б’ють.
Коли у душу лізуть, мов до льоху,
І закипає лють, коли плюють.

Не полюблю манежів нині й прісно,
На них мільйон міняють на гроші.
І хай грядуть великі катаклізми,
Мені ніколи це не буде до душі.