Я, Микола Васильович Шевченко, народився 25 січня 1938 р. по­се­ред Дніпропетровщини, у сім’ї розкуркулених кол­госп­ни­ків.

Після скінчення в 1954 р. семирічки маю повну середню вось­ми­річ­ну освіту (бо два рази вчився в третьому класі).

В 1954-55 рр. працював у рідному колгоспі в рільницькій бри­га­ді, в 1955-56 рр. був робітник у кузні на МТС.

В 1956-59 рр. проходив військову службу у нашій Ра­дян­ській Армії, в танкових частинах; там став комсомольцем й зай­нявсь важкою атлетикою, отже, звільнився в званні єфрей­то­ра.

В 1959-60 рр. працював у Донбасі на шахті.

В 1960 р. повернувся до рідного колгоспу, до 1979 р. був ме­ха­ні­за­то­ром, ланковим.

В 1964 р. вступив до лав членів партії КПРС. У тому ж році оже­нив­ся (за непорозумінням, що мене поплутали з од­но­сель­цем Дмитром Чепурним) на Явдосі Якимівні По­бий­го­лод, 1942 р. народження, робітниці свиноферми.

В 1965 р. в нас з дружиною народилася донька Олена, в 1968 р. - син Петро, в 1972 р. - другий син Павло; в 1976 р. - при­зо­вий кнур Богдан.

В 1973 р. обирався в народні засідателі райсуду нашого ра­йо­ну.

В 1977 р. я отримав подяку райкому за припинення паніки не­сві­до­мих елементів під час проведення учбового землетрусу. В тому ж році їздив на завод «Ростсільмаш», щоб прискорити отри­ман­ня нових комбайнів та іншої сільськогосподарської тех­ні­ки, бо це неправильно, що ми її два роки не могли одер­жа­ти, хоча мали наряд, і прийшлося мене відрядити.

В 1979 р. мене виключили з ланів членів партії КПРС за зв’я­зок із закордоном у письмовій формі, але швидко поновили за непорозумінням, що мій кореспондент повернувся назад.

В 1980 р. став переможцем обласних змагань з боксу й за не­по­ро­зу­мін­ням був висунутий до складу радянської олім­пій­ської збірної ветеранів спорту на посаду метальника мо­ло­тів, та жінка не дозволила.

В 1983 р. одержав грамоту та медаль ВДНГ за кнура Бог­дана, вигодуваного в особистому хазяйстві під час ви­ко­нан­ня Продовольчої Програми партії КПРС.

В 1985 р. мене направили на партійну працю поміж ко­лек­ти­ву самодіяльності нашого району. В тому ж році (по­ви­нен признатися як комуніст) закохався в заміжню за­ві­ду­ю­чу птахофермою, але дружини так і не зрадив й зберіг мо­раль­ний вигляд своєї доброчесності.

В 1986 р. самотужки зібрав з синами легковий автомобіль з зап­час­тин до комбайну, бо готувався до автопробігу «Париж - Да­кар», але жінка та райком не пустили. Замість цього в 1987 р. їз­див у турпоїздку за кордон, але повернувся.

В 1988 р. після перебудови й скасування самодіяльності та на­род­ної творчості в нашій області став звільненим парторгом рід­но­го радгоспу.

В 1989 р. три тижні перебував в облпсихдиспансері за не­по­ро­зу­мін­ням, про що маю довідку.

В 1990 р. отримав дозвіл на виїзд до держави Ізраїлю, але не проміняв свою Батьківщину на батьківщину мого односельця Ми­хай­ла Шифмана.