І чому все не так, наче та же весна:
Небо пахне теплом і війною,
Той же ліс, те ж повітря і та же вода,
Тільки він не вернувся із бою.

Не збагну я тепер, хто був правий із нас
В суперечках без сну і покою.
Бракувати його мені стало нараз,
Коли він не вернувся із бою.

Він мовчав невпопад, і не в ноти співав,
Він завжди жартував над собою.
Спати всім не давав, на світанні вставав,
Вчора лиш не вернувся із бою.

Стало пусто тепер. Поміж втеч і погонь
Зауважив я - нас було двоє.
Наче вітром для мене задуло вогонь,
Коли він не вернувся із бою.

Нині вирвалась, мов із полону, весна
Помилково окликнув його я:
- Покурити залиш, - а назад німота.
Вчора він не вернувся із бою.

Наші мертві не лишать живих у біді,
Наші вбиті стоять вартовими.
Відбивається небо у талій воді
І вітрами шумить голубими.

Нам землянки ніколи не були тісні
І час тиші ділився надвоє.
Все одному тепер, та здається мені,
Що це я не вернувся із бою.