В жовтім сні - печуть вогні,
І прошу у сні я:
- Даруй мені, пошли мені,
Рання, розуміння!

Та уранці зле усе
І туманить зілля:
Або палиш так, натще,
Або п’єш з похмілля.

 
 
 
 

В кабаках - зелений штоф,
Біла скатертина.
Рай для блазнів і сіром,
А мені - трутина.

В церкві - сморід та імла,
Дяки курять ладан,
Ні, і в церкві все не так,
В церкві теж омана.

Я угору що є сил,
Щоб чого не вийшло.
На горі - кістяк могил,
Під горою вишня.

Хоч би схил заріс плющем,
Й те мені розрада.
І що-небудь би іще,
Та усе неправда.

 
 
 
 

А я полем вздовж ріки.
Сяйво тьми чи Бога?!
А в чистім полі волошки
І у даль дорога.

Вздовж дороги - ліс густий,
З бабами-ягами,
А в кінці - кінець земний,
Плаха з колунами.

А десь коні скачуть в такт,
Плавно і неквапно.
Вздовж дороги все не так,
А в кінці аж надто.

І ні церква, ні кабак -
Вже ніщо не свято!
Ні, народе, все не так,
Все не так, мій брате.