У державі, де все тихо й до смаку,
Де без війн та хуртовин обійшлось, -
Із’явився здоровань-вовкулака,
Чи то буйвол, чи бугай, чи ще хтось.

Сам король страждав на шлунок та астму,
Вже й кахиканням народ залякав,
А паскудний волоцюга тим часом
Хлопців бив, а дівчат - ґвалтував.

І нашкрябав король три фірмани:
Звіра вбити треба, хай він горить!
А звірюці хто дасть прочухана,
Мою доню у дружини - бери!

А коло самої державної межі
Стоїть хатка, непорядна вкінець,
На підлозі лежать шкури ведмежі -
Тут живе колись найкращий стрілець.

Сам стрілець, і з ним якійсь громадянки
Щось співають і жлуктять самогон...
Раптом чують - хтось волає на ганку:
- Гей, стрілець, до короля самого!

А король йому прохекав: - Ну, добре!
Розповім я тобі, хлопче, все те ж:
От як завтра вб’єш того одоробла,
Мою доню у дружини візьмеш!

А стрілець: - Та ж заберіть свою воблу!
Краще діжку портвейну котіть!
Я і так вб’ю того одоробла,
А за доню ви вже краще мовчіть!

А король: - Ти візьмеш доню в дружини!
А не візьмеш - в буцегарню, й кінець!
Це ж бо доня королівська, єдина!
- Вбий - не візьму! - каже кращий стрілець.

І доки в них тривали зайві балачки,
Вовкулака у палац причвалав.
Від нього страждали кури та качки,
Звісна річ - і жінок не минав.

Кепські справи! Дали хлопцю, що просить.
Вовкулаку він прибив - та й утік!
Королівськая доня голосить,
Бо зганьбив її стрілець на весь вік.