У давно забутих Богом
Диких Муромських лісах
Усіляка бродить погань,
На людей наводить страх.

Розбишаки-солов’ї
на дубах висять,
А мерці в трунах кістками
виляскують...
Страшно - аж жах!

У багнюці та болотах
Там водяники сидять,
Там живе така гидота -
Неможливо й розказать.

Хто з конем, хто без коня -
не сховаються,
А в кущах лісовики
в «дурня» граються.
Страшно - аж жах!

І який би лобуряка
Не втрапляв у темний ліс,
Хто за дівкою, хто з ляку,
А хто здуру в хащу ліз -

Вже й сліди замело
хуртовинами,
І не бачив їх ніхто -
всі загинули.
Страшно - аж жах!

Із заморського із лісу,
Де вже й зовсім страшний суд,
Де чортяки злі до біса -
Мало себе не жеруть,

Притяглися, пропади вони
пропадом,
Щоб чортячим ділитися
досвідом.
Страшно - аж жах!

Шеф місцевої сволоти
Влаштував бучний бардак,
А від тих був Змій триротий
І огидний вурдалак.

Насмоктались первака -
в мозок вдарило,
То й по трунах гопака
як ушкварили...
Страшно - аж жах!

Змій падлючий впивсь до краю,
Вліз на дуба і реве:
- Виводи дівок, хазяїн,
Хай покажуть, що в них є!

Лішаки нехай попляшуть -
помилуюся,
А не будуть - матір вашу,
тут спалю усе!
Страшно - аж жах!

Отаку страшну образу
Не стерпів абориген,
Заволав: - Свиня, зараза,
Сучий син, інтелігент!

Забирайся зі своїм
клятим лобурем,
З вурдалакою отим,
щоб він лопнув був!
Страшно - аж жах!

Заревіли патріоти:
- Увірвався вже терпець!
Де ота п’яна сволота?
Виходи до нас на герць!

Бач - нажерся «столиці» -
аж хитається,
А туди ж - за спідниці
хапається!
Страшно - аж жах!

А от тепер поважні люди
Вам розкажуть, як колись
Билась погань - груди в груди,
Аж стогнав дрімучий ліс.

Повбивали одне одного
рогами -
То й немає в лісі жодного
з погані.
Й не лячно ніяк!