В суєту міст чи сіл та в потоки машин
повертаємось ми - просто нікуди дітись!
І спускаємось долу з неосяжних вершин,
Залишаючи серце у горах назавжди, молитись.

Так залишмо напрасні ці спори,
я собі уже все доказав -
краще гір можуть бути лиш гори,
на яких ти іще не бував.

Хто захоче в біді залишатись один?
Хто захоче піти, заглушить поклик серця?
Та спускаємось ми з недосяжних вершин -
що ж поробиш, і боги спускались на землю...

Так залишмо напрасні ці спори,
я собі уже все доказав -
краще гір можуть бути лиш гори,
на яких ти іще не бував.

Скільки слів і надій, скільки тем і пісень
гори будять у нас й залишитися манять.
Та спускаємось ми - хто на вік, хто на день,
Неодмінно ж вернемось - це тому, що вони нас завжди лихоманять.

Так залишмо напрасні ці спори,
я собі уже все доказав -
Краще гір можуть бути лиш гори,
на яких ти іще не бував.