Люба наша передача,
вся Канатчикова дача
у суботу дико скаче
і до телика біжить.
Замість того, щоб підмитись,
причесатись і побритись,
вся лікарня буде битись
лобом в стінку і тужить.

Заливав, здійнявши баньки,
красномовець-баламут
про нікчемність чар коханки
перед чарами Бермуд.

Мізки всім порвав на шмаття,
звивини позаплітав -
з глузду поз‘їжджали браття,
хто ума хоч трішки мав.

Шанобливий шеф-редактор,
може краще про реактор,
про радянський нанотрактор,
так не можна, з року в рік -
тарілками все лякають,
ніби з неба ті шугають,
то у них піндосів лають,
то настав рашизму вік.

Ми самі уже з вусами,
тарілки б‘ємо весь час,
нам уже набридло сало,
подавай горілку й квас.

А пігулок кілограми -
ми в унітаз, хто не дурак.
Оце життя, а тут Багами...
От і раз, не можна ж так!

Не хотіли ми скандалу,
нам вождя не вистачало,
натуральних буйних мало,
тож бракує вожаків.
А на вигадки підступні,
мітли є у нас і ступи,
ангел в кожного заступник
та ранковий дружній спів.

Їхні ж бо чорти лукаві
бермутять воду у ставку.
Вигадав усе те рабин,
що горілку п‘є в шинку.

Ми про вибухи й пожари
готували ноту ТАСС,
тут прибігли санітари
й постриножували нас.

Всіх метких і надто спритних
оповили служки ситні.
Бився в піні старший спритник,
як відьмак на шабаші -
Розв‘яжіте простирадло,
щоб тобі сконати, падло,
проковтнуть тяжке ковадло!
Так бермутно на душі...

Сорок душ позмінно виють,
розпеклися добіла,
ось як дуже всіх хвилюють
про трикутників діла.

Всі з котушок позлітали,
навіть хто й ума не мав,
і тоді шеф-лікар Павлов
вето на екран наклав.

Он він змій, в вікні мелькає,
штепсель у карман ховає,
ще і фельдшеру киває -
недалеко й до біди.
Нам лишилося напитись,
в шати білі нарядитись,
і на дно болота злитись,
як у Мокшу, назавжи...

Завтра ж нас спитають діти,
повернувшись з-за бугра -
Татки, що робити літом,
бо в Криму страшна жара?!

Ми відкриєм нашим чадам
правду, а вона лайно:
Турок виявився гадом,
відпочинок - лиш в кіно...

Ось артист-надомник Рудик,
має радіо він „Грюндик“
і його ночами крутить,
ловить, педро він, ІДІЛ.
Там інструктором скитався,
але з розуму подався
й до лікарні він припхався
із діагнозом „Дебіл“.

 
 
 
 

 
 
 
 

Ті, хто вижив в катаклізмі,
всі в глибокім песимізмі,
їх в скляній прозорій призмі
у лікарню привезли.
А один із отих тролів,
що сидять на дачі в „Олі“
скаржився на свою долю
і заламував масли.

Що було там, як ти спасся?! -
кожен ліз і докучав.
Троль же тільки дико трясся
й про недопалка волав.

Він то плакав, то сміявся,
а то фиркав мов їжак -
він над нами потішався.
Що там взяти? Бо ж дурак!

Підхопився алкоголік,
чорноротий пан Ярмольник -
треба випити на стольник.
Нумо, третім хто?! Вперед!
Розходився, мов гарячий
самовар чи сива кляча,
ідеолог не іначе,
творить знов велосипед...

Боляче по нашим душам
коменти за сотні миль
б‘ють. Америку заглушим
і задавим Ізраїль.

На річницю перемоги
знову проведем парад.
На хріна шляхи-дороги?
Втаємничемо квадрат!

Кисельовські передачі
нам розкажуть по удачі,
до істерики і плачу
доведуть вони народ.
Нас візьміть до свого стану,
будь-кого ми враз дістанем,
перетворимо в дебілів,
зазомбуємо...їх в рот!

І працює ж ця ідея
не один десяток літ,
ненавидимо ми геїв,
але йдем за ними вслід.

Залишилось кілька кроків
і тоді усім триздець...
Вовчик - ось уся морока...
Ну й Висоцький, молодець!