День прекрасний - не тане й тепленько.
Мабуть є ще в природи ресурс.
Ну, і як це буває частенько -
на ліричний лягаю я курс.

Серце б‘ється, мов п‘яний мертвецьки,
влив з півлітра й скінчуся за мить.
Просто випив шість кав по-турецьки -
ось воно вже сердешне й болить!

Доз таких я вам пити не раджу,
як не раю я навіть любить!
Бо ловкач вам майстерно докаже,
що, існуючи, можна й не жить.

Жити можна і треба, й багато:
ревнувати, страждати, любить.
Якщо плентати й час марнувати -
то вже краще співати і пить!

Бо натомість, моргнути не вспієш,
а пора уже й ладан вдихать.
Засумуєш з нудьги, порадієш
перспективі у ящик зіграть.

Жити так треба, щоб перед смертю,
ти безмірно себе не картав,
а сказав, сміючись з круговерті -
пив, любив, ревнував і страждав!

Ні, все рівно природа багатша!
День який! Словеса - маячня!
Втім, Висоцький писав би інакше:
„Царство навпіл, мерщій, за коня!“