Тут лапи ялинок тремтять на вітрах,
і щебет пташиний тривожний;
живеш ти у диких чарівних лісах, -
навряд чи втекти звідти можна.

Хай черемха цвіте та біліє, як сніг,
хай бузок облітає дощами -
все одно я тебе заберу навесні
до палацу, що яріє вогнями.

Твій всесвіт чаклунством на тисячі літ
захований в морок від мене,
і віриш, що кращий за весь білий світ
цей ліс смарагдово-зелений.

Хай на листях ранкова роса не блищить,
хай з туманами сваряться гори -
заберу тебе звідси в омріяну мить
в світлий замок з балконом на море.

В який день чи місяць, в годину котру
до мене зійдеш несміливо,
коли я тебе на руках заберу
туди, де знайти неможливо?

Вкраду враз! Чи крадіжка тобі до душі?
Недарма ж я шукав тебе всюди!
Може, згодишся з милим на рай в шалаші,
якщо замку з палацем не буде?