Я гуляв якось раз по столиці - і
Хуліганам двом здачі так дав,
Що потрапив за це у міліцію,
Де побачив її - і пропав.

Що робила там фея-білявочка?
Мо’, за паспортом мусила йти -
Закохався у неї я палко так, -
Й захотів чим скоріш віднайти.

Йшов за нею, під’їзд запримітивши.
Що сказати мав? Я ж - хуліган...
Все ж красуню покликав я, випивши,
В привокзальний один ресторан.

Ну, а їй посміхались на вулиці -
Ревнував я, ледь матом не гнув, -
Одному навіть врізав по вилиці
Лиш за те, що він їй підморгнув.

Бутерброди ікрою намащував,
Чого лиш не було на столі, -
Я піснями її навіть влещував!
І замовив в кінці - «Журавлі».

Обіцянки до ранку до самого
Розсипав перед нею я знов:
«Я ж нікого п’ять днів не обманював,
Моя перша й єдина любов!»

Говорив, що життя все - загублене...
І не знав, чи повірить сльозам, -
«Зрозуміла я», - стиха вона мені, -
«Вам себе чим дешевше віддам».

Навідліг вдарив я в біле личенько, -
Закипіла гаряча-бо кров:
Ось чому у міліцію кликали
Мою першу й єдину любов...