Удар, удар, іще удар,
і знов удар - і от
Борис Будкеєв (Краснодар)
проводить аперкот.

Ось він затис мене в кутку,
заледве я утік,
Ось - аперкот, і я хитнувсь,
і сором аж пропік.

І думав Будкеєв, як в щелепу бив:
«Оце щонайкращий в житті позитив!»

Суддя рахує до «семи»,
а я немов на дні,
Встаю, пірнаю зверху вниз,
і бали йдуть мені.

Неправда, наче б на фінал
я сили приберіг, -
Під оком ставити фінгал
з дитинства я не міг.

Та думав Будкеєв, як в корпус гатив:
«Оце щонайкращий в житті позитив!»

В трибунах крик навперебій:
- Ату, він боягуз!.. -
Будкеєв лізе в ближній бій,
я до канатів трусь.

Та він проліз - він сибіряк,
настирливі вони.
І я сказав йому: - Дивак!
Втомився, відпочинь!

Та він не почув, лиш мене возвістив,
Що це щонайкращий в житті позитив.

А він все б’є - здоровий чорт!
Ой, не було б біди.
Та бокс - не бійка, тільки спорт
відважних і т. д.

Ось він ударив раз, два, три -
і сам позбувся сил.
Підняв ту руку рефері,
якою я не бив.

Бо скільки б ти, дурню, кого б не гатив,
Утямиш запізно, що це - негатив.