Коли всесвітня вередлива повінь
Знов повернулась в лоно берегів,
Із піни, що вирує, наче сповідь,
На землю повернулася Любов.
І тихо розлилась між берегами,
І вірила, що жити буде знов.

І все ж таки на світі дурні є,
Що серце віддають комусь своє.
І не чекають марних обіцянок,
І думають, що завжди буде так,
Вони раптово потрапляють в такт
Такого ж неймовірного Кохання.

 
 
 
 

Багато буде горя i страждання,
Адже в коханні завжди буде так.
Ті двоє, що ідуть в випробування,
Чекають від життя магічний знак.
Та марні їх надії, сподівання.
Їх розділяє доля саме так.

 
 
 
 
 
 

 
 
 
 

 
 
 
 
 
 

 
 
 
 
 
 

Застелю закоханим лани,
Хай у снах кохаються вони.
З вірою співаю і молюсь.
А молюсь тому, що я люблю.