Марині
Тут лапи в смерічок здригаються скрізь,
тут птаство щебече лякливо.
Оселя твоя - зачарований ліс,
з тих хащів піти неможливо.

Хай бузок облітає на кшталт завірюх,
хай черемуха сиплеться з гілки -
все одно я тебе звідсіля заберу
до палацу, де грають сопілки.

Твій світ чародії на тисячі літ
сховали від світу й від мене,
і маєш ти цей зачарований світ
за всесвіт увесь нескінченний.

Хай за хмарами місяць, хай вранці в бору
ні росинки на листі немає -
все одно я тебе звідсіля заберу
до світлиці з балконом на море.

Який буде день і година яка, -
ти вийдеш з пітьми несміливо, -
коли я тебе віднесу на руках
туди, де знайти неможливо?

Украду, як цей вчинок пробачиш мені, -
я ж розвідав усі там пролази.
Та погоджуйся хоч би на рай в курені,
раз вже зайнято кимось палаци.