Знемога ящіркою повзає в кістках,
і серце з глуздом сторожким - не на ножах,
не забиває дух стрімка їзда
і не холоне кров на віражах.

І вже кохання не хурделить голови,
і нерви більше не натягнуті - хоч рви:
провисли нерви, як мотузки від шмаття,
і не хвилює, хто кого - чи він, чи я.

Я на коні. 
Штовхни - 
я злетів.
Тільки «ні», 
тільки «не» - 
мій мотив.

Не п’ю холодного - до судорог - питва,
ані подій, ані людей не кваплю рух.
Мій лук закинуто, згнила в нім тятива,
всі стріли зламано - на розпал їх беру.

І не напружуюсь, не рвусь, а якось так...
Не надихає навіть просто факт атак.
Я весь прозорий, мов відчинене вікно,
і непомітний, наче біле полотно.

Я на коні. 
Штовхни - 
я злетів.
Тільки «ні», 
тільки «не» - 
мій мотив.

 
 
 
 

 
 
 
 

 
 
 
 
 
 

Не ниють рани, та вже й шрами не болять -
їх у стерильні забинтовано стрічки.
І не хвилюють, не тривожать, не сверблять
ні мрії, ні питання, ні думки.

 
 
 
 

 
 
 
 
 
 

 
 
 
 

Тяжіння не поборюю Землі,
лежу - так більша відстань до петлі.
І серце тіпається, наче не в мені:
пора туди, де тільки «не» і тільки «ні»...