Поглибшали броди, згоріли мости
і в тісняві лиш видно черепи.
Немає змоги вийти чи ввійти:
іди за натовпом покірно і терпи.

Конями в цузі (звично очі долу)
як ілюстрація того, що світ тісний,
натовп іде по замкнутому колу -
воно велике й фініш не ясний.

Розмитая дощем, тече палітра,
вриваються галопи в полонез.
Немає кольору і запахів, і ритму,
і кисень із повітря ніби щез.

Безумство чи натхнення нічиє
ці оберти не може перервати.
Цей вічний рух - то може він і є
дорогою вперед, що не здолати?