Так було, я кохав і страждав,
Так було, я зустрітись бажав.
Виринала вона уві сні,
Амазонка на білім коні.

Мені ніщо вся мудрість книг сумних,
Бо до слідів її губами зміг припасти.
Що з вами сталось, королево дум моїх
Що з вами сталось, моє незбагненне щастя?

Наші душі купались в весні,
Плили голови наші в вині
І печалі, і біль відійшли,
І здавалось не буде жури.

Ну а тепер хоч саван їй надінь
Сміюсь крізь сльози я і плачу без причини,
Застигла кров її під кригою надій
Від страху жити з усвідомленням загину

Зрозумів - не співати пісні,
Зрозумів - і не бачити сни!
З нею дні вже нудними були,
З нею тільки тумани пливли.

Геть залишки святкових одежин!
Я струни рву і позбавляюся дурману.
Мені рабом надій примарних не служить
І не вклонятися вже ідолам обману!