Шалений сон, як кістенем,
Побив нещадно.
Бридким там бачив я себе
та непривабним.

Брехав і зраджував у сні,
був підлабузним...
Не уявляв себе раніш
таким паскудним.

А ще стискав я кулаки,
і бив натужно.
Були удари ці гнучкі,
а не потужні.

Сон наче марево зникав,
та поновлявся.
Повіки ледь я закривав,
і знов жахався.

Я не ступав, а дріботів,
хоч шлях був рівний.
І жоден крок свій не змінив -
труськом тремтів я.

Всім плутократам шапкував,
злобливим - гнувся.
Себе мерзотним почував.
Що ж не проснувся?

Тож маячня! - я стогін свій
відчув дрімливий.
Але ж то власний сон був - мій,
а не підкидний.

Отямившись я розібрав
що там стогнало.
Повіки з болю розідрав,
і полегшало.

Сон наді мною зависав,
мов чорна хмара.
Чи сон той в руку? Чи хтозна?
Рука сховала.

Я вимив руки - він в спині
шкребе питанням:
«Чи то була брехня у сні,
чи все насправді?»

Коли б уяви це були,
то ще везіння.
Але якщо було у сні...
ясновидіння?

Сон - відбиття моїх думок?
Не відкрутитись?!
З таких надуманих чуток
почне трощити.

 
 
 
 

Що як... на вогнище зійти
не буде зваги?!
Ганебно стане, мов у сні,
в якому зрадив.

А хтось нашепче: «Будь, як всі!
Гуртом і батька легше бити!»
І я збагну - цей сон в руці
не легко змити.