Між опливлих свічок та вечірніх молитв,
Між воєнних трофеїв і мирних задач
Жили діти книжок, що не звідали битв,
Знемагаючи в дрібках дитячих невдач.

Дітям вічно досадний
їх побут та вік,
Тому й бійки до саден
і образи навік,

Та одежу латали
нам мами щораз,
А ми книги ковтали
й п’яніли від фраз.

І чуби липли нам на спітнілі лоби,
І від лозунгів солодко сіпало пульс,
І макітрив нам голови смак боротьби,
Що із книг пожовтілих мотали на вус.

Намагались дізнатися
ми до пуття,
Хто за клич войовничий
сприймали виття,

Про таємність наказу,
резонність атак,
Колісниць перестук
із серцями нам в такт.

А в киплячих котлах тих страшних бійнь та смут
Стільки харчу для наших незрілих мізків.
Ми на зрадників ролі, на ролі іуд
Брали в ігри свої тільки лиш ворогів.

І негідника слід
охолонуть не міг,
Й найчарівнішим дамам
схилялись до ніг.

Заспокоївши друзів,
бо жаба шкребе,
Ми на ролі героїв
все ж брали себе.

Тільки в мрії не можна назавжди втекти,
До забав чи тепер - стільки болю навкруг.
Пальці ти розіжми в мертвяка, і візьми
Його зброю собі із натруджених рук.

В обладунках уже,
і вже кров на мечі,
Ти належно відчуй,
що почім, що почім.

Розберись, хто ти є
і чи страх вже забув,
Якщо так, то візьми
й покуштуй боротьбу.

І коли твій товариш та й поруч впаде,
І завиєш над першою втратою ти.
Ніби шкіра у тебе сповзе через те,
Що не в тебе «приліт», й друга вже не спасти.

І оскал із-під їхніх
тих масок-забрал
Вже докаже тобі,
що це смерті оскал.

Зло й брехня, ти поглянь,
хто би що не робив,
То позаду стерв’ятники
лиш та гроби.

Якщо, шлях пробиваючи батька мечем,
Ти кривавий піт-сльози на вус намотав,
І в запеклім бою ти пізнав що почім, -
Отже, вірні ти книги в дитинстві читав.

Якщо м’яса не їв
ти ніколи з ножа,
Якщо нишком на грудях
ти рученьки склав.

І ти ката не вбив,
коли впала межа,
То до чого життя твоє
й твій цей уклад?