Цей мені бій не забути повік,
смертю в повітрі смерділо;
а вниз з небосхилу - безмовний потік:
то зорі летіли.

Он знову упала, і я загадав
вийти живим із бою...
Ось так я життя своє та й пов’язав
з зорею дурною.

Я вже був подумав: «А дзуськи ось вам,
смерть пропетляє мимо!»
Та з неба метнулася зірка нова -
та й під серце прямо.

Чи ж нам так потрібна була висота,
що - «вперед, і не жаліть патрони»?
І зірка комусь покотилася та,
та й - на погони.

Зірок тих на небі - мов риби в морях,
вистачить всім із лишком.
Коли б не ця смерть - то ходив був би я
з золота блиском.

Або я цю зірку віддав би синам
просто на вічний спомин.
А так - задарма пропадає вона,
або ж - на погони.