В заповідних та дрімучих
страшних Муромських лісах
Всяка гидь никає тучно,
в подорожніх сіє страх.

Виттям стогне, мов
примари-покійники.
Якщо є там солов'ї,
то розбійники.
То ж лячно, аж жах!

В болотах, чарами скутих,
там перевертні живуть.
Залоскочуть до ікоти
або й геть на дно упруть.

Будь ти піший або й кінний -
заграбастають.
А вже ж біси лісові -
так прямо шастають!
Та й лячно, аж жах!

І ось дядько, що не воїн,
потрапляв в дрімучий ліс,
Чи по що, чи з перепою,
а то й здуру в нетрі ліз.

Та й купці, дядьки не лише,
в те втрапили.
Тільки й бачили їх більше -
мов згинули.
Та й лячно, аж жах!

Із заморського із лісу,
взагалі де з пекла рать
(І такі вони ці біси -
мало себе не їдять),

Щоби спільно творити
та й скрізь дурдом,
Поділитись приїхали
досвідом.
Лячно, аж жах!

Соловей-Розбійник жваво
влаштував «багат-вечі́р».
Від них Змій був Триголовий
та слуга його Вампір.

Пили трунок з черепів,
жерли бульники.
Потім танці на могилах, -
богохульники!
Лячно, аж жах!

Змій Горинич - шасть на древо
та й давай хитать його:
«А виводь, Розбійник, дівок,
хай покажуть дечого.

Та і біси лісові
нехай нам щось утнуть,
А не то я, в курву матір,
всіх вас тут згною!»
Лячно ж, аж жах!

Соловей-Розбійник, врешті,
теж був та й не з лопуцька.
Він ошкірився миттєво:
«Ах ти ж, дупа від хряка!

Ну ж бо, геть звідси,
гадюко триморда ти!
І Вампіра свого цього
запхай в торбу ти!"
Та й лячно, аж жах!

Заревли всі, мов ведмеді:
«Натерпілися ми чухні!
Відьми ми, чи ми не відьми,
патріоти ми, чи ні?!

Налив більма, бач ти, кліщ,
отоварився,
Та іще на наших дівок
позарився!»
Лячно, аж жах!

Тож дядьки ще пам’ятають
бойові оті діла:
Билась гидь та груди в груди
і взаємно вивелась.

Припинилося навіки
неподобство те,
І за мандри в ліс
вже дядько не «поротий»!
Ось воно як!