Чи сиджу я, чи пишу я, чи п’ю каву або чай,
Чи навідається мо’ моя блондинка, -
Нутром чую, що на мене вічно зирить споглядач,
Та ось тільки не простий, а невидимка.

А бува, що раптом рвуся
без причини з місця я:
Та ж наречена моя
й досі є незайманою!

Про погоду ми в постелі
вночі диспути ведемо,
А щось інше - та ніколи:
ми соромимось при ньому.

Прикро - два, досадно - раз! Ну, гаразд!

А ось якось випиваю - ну, а хто не випиває?
Не йде вона: як чарка - так відрижка.
Я відчуваю, що падлюка та усі чарки рахує
І занотовує в невидиму ту книжку.

З місця зблідлий буйно рвуся,
мов напудрений я:
Та ж наречена моя й досі
є незайманою!

Про погоду ми в постелі
вночі диспути ведемо,
А щось інше - та ніколи:
ми соромимось при ньому.

Прикро - два, досадно - раз! Ну, гаразд!

Я смикався, я нервувався, я на хитрості пішов:
Ось ляжу спати і хропіння враз втну.
Коньяк відкритий ставлю і закуску - не на щось,
А сяде ось він, - тут я його й хапну.

Та чогось із місця рвуся,
мов напудрений я:
Та ж наречена моя й досі
є незайманою!

Про погоду ми в постелі
вночі диспути ведемо,
А щось інше - та ніколи:
ми соромимось при ньому.

Прикро - два, досадно - раз! Ну, гаразд!

Та ще й шкодить він мені: ось так, як з вечора
(Спіймаю - так приб’ю його на місці!)
Сиджу, а мій партнер постійно грає «мізера»,
А «гора» у мене - три тисячі двісті!

І кудись панічно рвуся,
мов напудрений я:
Та ж наречена моя й досі
є незайманою!

Про погоду ми в постелі
вночі диспути ведемо,
А щось інше - та ніколи:
ми соромимось при ньому.

Прикро - два, досадно - раз! Ну, гаразд!

А ще він мені недавно на роботу написав
Жахливо-дурнувату анонімку.
Очільник прочитав і показав, а я впізнав
По почерку цю рідну "невидимку".

Виявилась, «невидимка»
(ні, не схиблений я!) -
Це ота моя блондинка,
що незайманою.

Щось таке від мене хоче,
що чоло в пожежі...
Я питаю: «Ну, навіщо?»,
«Щоб женився», - каже.

Прикро - два, досадно - раз! Ну, гаразд!