Та чому ж все не так, ніби ж все, як завжди:
Синє небо таке ж - подивися!
То й же ліс, те ж повітря, та ж сама вода,
Тільки він з бою не повернувся.

І не втямити вже, хто ж мав рацію з нас
В сперечаннях та різноголоссях.
Він потрібен мені - це відчув лише в час,
Коли він з бою не повернувся.

Це мовчання невлад його, не в такт співав,
Це завжди про своє і не гнувся.
Спати він не давав мені - рано вставав,
А ось вчора з війни не вернувся.

Те, що пустка навколо, думки - впорожні.
"Двоє нас було!" - я осінився!
Немов вогнище вітром задуло мені,
Коли з бою він не повернувся.

Нині вирвалась ніби з полону весна,
І я раптом до нього звернувся:
"Друже, дай докурить", та не бахнуло: "На", -
З бою він вчора не повернувся.

Мертвяки наші нас не полишать в біді, -
Всі полеглі, немов вартові нам.
Відбивається небо в полях, як в воді,
І веселка висить оберегом.

Вистачало нам місця в землянці обом,
Для обох рівно час нам тягнувся.
Все тепер це мені, та волосся дибом,
Ніби з бою це я не вернувся.